8 грудня сирійські повстанці оголосили про захоплення столиці Сирії — Дамаска — та різке завершення понад 50-річного правління родини сирійського диктатора Асада. Це останній етап громадянської війни, що триває з 2011 року, в якій Асада підтримували, серед інших, росія, Іран й ліванська «Хезболла», контрольована владою в Тегерані.
Захоплення влади в Сирії після блискавичного наступу ісламських повстанців на чолі з Хаят Тахрір аш-Шам (HTS) змусило сирійського диктатора Башара Асада швидко втекти з країни. Прихисток своєму васалу й співучаснику в терорі та насильстві надала росія, яка багато років підтримувала його режим.
Прокоментувати вплив останніх подій на внутрішню й зовнішню ситуацію в Сирії та регіоні я запросив публіциста видання Dziennik Gazeta Prawna, викладача Університету імені Яна Кохановського у Кєльцях доктора Вітольда Сокалу. За його словами, падіння диктатури й режиму Асада змінить баланс сил у регіоні:
«У Сирії можна очікувати досить тривалого періоду внутрішньої нестабільності. Нічого нового для Сирії, але ця нестабільність має перевагу над попередньою в тому, що принаймні є надія на певну стабілізацію, тому що Асад і ті зовнішні сили ті, які стояли за ним, тобто перш за все Іран й росія, не прагнули стабілізації, вони де-факто прагнули дестабілізувати весь регіон.
Однак тепер ми маємо справу з силами, які можуть мати, щоправда, не дуже сприятливі для нас політичні програми, наприклад, ісламські радикали, однак вони все ж хочуть свій дім, свою батьківщину облаштувати і створювати умови мирного життя людей. Якщо вони продемонструють достатню відповідальність, якщо зустрінуть конструктивний підхід з боку своїх сусідів, тобто Саудівської Аравії та Йорданії, а також Ізраїлю й Туреччини, Європейського Союзу, Сполучених Штатів, Китаю, усієї широкої міжнародної системи, то я думаю, що цей оптимістичний сценарій для Сирії можливий. Це не буде коротким або простим процесом, але якщо говорити коротко, в Сирії ситуація може поліпшитися. Теж по всьому Леванту, тому що це також включає Ліван й околиці, де можуть бути створені умови для відбудови та для нормальної політики й економіки. Поки існував Асад, поки зовнішні сили, зацікавлені в дестабілізації, мали вплив, тобто Іран й росія, такий позитивний сценарій був абсолютно неможливим».
Доктор Вітольд Сокала також розповів про основні чинники, що дозволяли режиму Башара Асада триматися при владі й здійснювати свою жорстоку диктатуру й терор протягом такого тривалого часу і про те, що дозволило повалити цей режим за такий короткий час, тобто менш ніж за два тижні:
«Цей режим функціонував переважно завдяки силі імпульсу. Це означає, що Асад, його батько більше, а його син трохи менше, вміло лавірував між багатьма дуже суперечливими силами в Сирії, між багатьма групами з суперечливими програмами і, звичайно, він посилював цю хитрість дуже жорстокою силою, а останнім часом також посилював її чисто корупційним механізмом. Просто доходи, які режим отримував, часто з незаконних джерел, часто від незаконної торгівлі сировиною, а також від торгівлі наркотиками, використовувалися для корупції еліти влади та сил безпеки. І цей режим упав, серед іншого, через те, що ці доходи скорочувалися, було все менше грошей, щоб ділити їх. Це було видно протягом останніх двох тижнів, коли цей дуже гнилий режим раптово втратив зуби. Раптом він не зміг протистояти наступу повстанців, який насправді був не таким уже й потужним. Виявилося, що сирійські сили, сили безпеки та армія не дуже хочуть вмирати за Асада. Можемо припустити, що це сталося тому, що їхні командири раціонально вирішили, що у диктатора більше немає грошей, щоб заплатити їм. Натомість основна опора з погляду наземних сил, тобто «Хезболла», яка останнім часом дуже активно підтримувала режим Асада, була настільки розбита, настільки потріпана Ізраїлем під час останнього наступу, що вона фізично не змогла захистити Асада. І цей режим упав. Те, що він упав, не дивно, тому що багато експертів давно говорили, що він розкладається. Проте темпи і обставини могли здивувати.
Я вважаю, що це цікавий приклад для наших слухачів, тому що те, що я кажу про режим Асада, можна значною мірою застосувати до росії. Це випадок режиму, який стає все менш ефективним у застосуванні сили, і це те, на чому він досі базував свою владу. Він стає все менш ефективним, йому доводиться шукати зовнішніх союзників, які борються за нього, і водночас режим, який купує лояльність до нього. У такому суто буквальному фінансовому сенсі він корумпує генералів, корумпує чиновників, дозволяє їм красти, дозволяє їм збагачуватися за допомогою різних також незаконних дій, і тому вони лояльні до диктатора. Коли гроші закінчуються, вони відвертаються від диктатора. Я думаю, що сьогодні серйозна проблема для владіміра путіна та його оточення полягає в тому, що багато людей в росії читають цей сигнал і цікавляться, коли настане момент, коли у зв'язку з тим, що грошей стає менше, що доходи режиму зменшуються, оптимальним буде відвернутися від путіна й кинути його».
Вітольд Сокала також погоджується, що росія погіршила свій імідж через падіння Асада не лише у внутрішньому вимірі, але й зовнішньому. На додаток, Москва через пропаганду про ймовірні перемовини з новою владою щодо можливого збереження у Сирії військових баз намагається показати, що нічого страшного для неї не сталося і все було насправді очікувано:
«Тобто багато інших режимів у світі, які певною мірою були орієнтовані на росію, побачили, що росія неефективна, що вона не в змозі захистити своїх, що єдине, що вона може запропонувати — це рятувальний політ до Москви для диктатора та його найближчої родини. Це впливає на інтереси росії як в Африці на південь від Сахари, так і на Близькому Сході, а також в інших частинах світу. Тому я не здивований, що росія намагається використати пропаганду в цій ситуації, щоб повернути це на свою користь, тобто зробити вигляд, що насправді нічого не сталося, що це була запланована евакуація, що це було насправді зроблено навмисно і що вона залишається у грі. Не думаю, що їй це вдасться. Фахівці дивляться, фахівці бачать й аналізують. Ці витоки інформації, які з’являються в різних місцях, також на Заході, про те, що росія веде переговори з новими господарями ситуації і що вона залишиться в Сирії, є, на мою думку, на даному етапі не що інше, як пропаганда. Показати, що ми щось робимо, що ще є надія, що ще не все втрачено, саме для того, щоб мінімізувати цей інформаційний вимір поразки.
Звичайно, важко виключати, що в певних конфігураціях, за певних умов Москва дійсно може домовитися з групами, які візьмуть владу в Сирії, але, на мою думку, це дуже сумнівно. Я маю на увазі, що Москва наразі не може їм багато запропонувати. Це по-перше. А по-друге, навіть у суто фінансовому сенсі, тому що у неї недостатньо грошей, щоб їй оплачувалося йти далі. На додаток, є величезні емоційні проблеми. Адже ці групи та росіяни досить довго стріляли та вбивали один одного. Тому я насправді не бачу жодних причин, чому нинішня сирійська влада могла б домовитися з росіянами. Так, вони, безсумнівно, зацікавлені в переговорах з Туреччиною, тому що це серйозний і набагато сильніший гравець на сьогоднішній день на тій території. Вони обов’язково повинні домовитися з Ізраїлем й, звичайно, з тими багатими, сунітськими, консервативними монархіями, такими як Саудівська Аравія, Катар і Об’єднані Арабські Емірати, тому що там є гроші на можливу відбудову, оскільки там є політичні впливи, які також дозволять новій сирійській владі краще функціонувати в регіоні. Москва дуже далеко в списку тих, хто міг би щось запропонувати сьогоднішнім правителям Дамаска. Тому я думаю, що навіть якщо Москва тимчасово збереже свою суто символічну присутність на авіабазі в Хмеймімі та військово-морській базі в Тартусі, ці бази більше не зможуть виконати таку велику роль в російській політиці, яку вони відігравали досі. Російська активність і доступ до них будуть істотно обмежені.
Я б дав росіянам більше шансів у тій операції, яку вони вже розпочали, а саме спробі перенести свою діяльність у Лівію, тому що там принаймні діють сили в частині країни, які є дружніми до росії, і перевезення до Лівії як матеріально-технічної бази, що обслуговує Магриб і підтримує російську діяльність в Африці на південь від Сахари, це до дідька привабливо для Москви, бо з погляду логістики має всі ті ж переваги, що й Сирія, і, крім того, це полегшує функціонування в частині Африки нижче Сахари. Тому я думаю, що росіяни сьогодні зосередяться на цьому, тому що, по-перше, їм там є що виграти, також у геостратегічному сенсі це сильно паралізувало б різні європейські інтереси в цьому регіоні. А по-друге, просто там легше буде досягти успіху. Отже, на мій погляд, виклик для Заходу та для Ізраїлю, інтереси якого тут дуже схожі з нашими, полягає сьогодні, з одного боку, у тому, щоб чинити тиск на владу в Дамаску, щоб остаточно виштовхнути росіян із Сирії і в той же час заблокувати їхній вплив у Лівії, наскільки можливо швидко й агресивно».
Я запитав доктора Вітольда Сокалу, чи швидка втеча Асада й неспроможність російських сил в регіоні допомогти йому придушити повстанців й зірвати наступ на Дамаск свідчать про те, що сили росії не тільки в регіоні, але й в Україні вичерпуються:
«Це, безсумнівно, означає, що росія ослабла, але, на мою думку, на жаль, тут немає такого прямого співвідношення, тому що масштаби витрат, які росія виділила Асаду, і чим вона займається в Україні, це зовсім різні рівні. Отже, обмеження витрат на Асада та банкрутство цієї близькосхідної політики, як й інші другорядні фронти, Центральна Азія, Кавказ тощо, де росія також слабшає, також виштовхується, не перекладаються прямо, вони не означають, що її участь в Україні скоротиться швидко, різко. Тут росія кине все, що має, і навіть більше, тут вона може розраховувати на делікатну підтримку зовнішніх союзників, також Китаю, для якого це важлива лабораторія і китайці чомусь ризикують санкціями, підтримуючи режим путіна в цій агресії. Тому це може ще потривати.
Проте оптимістична новина полягає в тому, що навіть якщо не завтра чи не післязавтра, але росія слабшає. Це добре видно по показниках. Зростання економічних проблем, падіння рубля, зростання проблем на ринку. Це сигнали того, що санкції працюють і їм потрібно дати працювати. Я вважаю, що тактика перечікування останніх агресивних атак росії має якнайбільший сенс».
А наслідки повалення режиму Асада та його втечі до росії я запросив також прокоментувати політолога, військового історика, професора Кшиштофа Кубяка:
«Я вважаю, що наслідки, навіть якщо вони безпосередньо не помітні громадськості, будуть дуже серйозними. Що ж виявилося? Виявилося, що росія, намагаючись вести глобальну гру за радянським зразком, явно переоцінила свої сили. Виявилося, що весь картковий будинок, який будувався на Близькому Сході, розпався протягом двох тижнів. Команді Асада довелося рятуватися втечею, а з втратою Сирії росіяни втратили можливість розширити свій вплив в Лівії та всій Африці. Крім того, у цьому непевному, але важливому союзі з Іраном росіяни показали, що вони слабкі. Якщо говорити ширше, то вся ця російська політика базується на застосуванні сили в міжнародних відносинах. Це почалося в 2008 році з вторгнення в Грузію. Тоді був Крим, тепер війна в Україні. Одночасно інтервенція на боці сирійського режиму.
Усе це робилося в кредит і коли хтось сказав "перевірка", а сказали це ізраїльтяни, які за кілька тижнів знищили структури "Хезболли" і здійснили дуже ефективний тиск на Іран, виявилося, що в такій ситуації росія мало що може зробити, що її можливості підтримки заморських союзників обмежені, і вона просто мусить відступити. У цьому сприйнятті росії як наступниці Радянського Союзу — це дуже важливий фактор, і цей провал неорадянської політики на Близькому Сході може, на мою думку, мати великий вплив на ситуацію в Україні, навіть якщо це не матиме прямого впливу на переговори. Росія загралася. Вона загралася на Близькому Сході. На Близькому Сході вона показала, що грає понад свої можливості, тому є дуже серйозна теза, що в Україні вона теж грає на межі своїх сил».
Тарас Андрухович